Володимир Кравчук

Казки від тата. Секрети про янголят і животики

Слоненяткова матуся вже тривалий час ставала все більшою і більшою. Насправді вона залишалася така, як і була, а збільшувався лише її животик. Тато слоненятка все більше часу приділяв матусі і навіть допомагав їй по хатнім справам.

«Мамо, а чому твій животик так швидко росте» — запитало у матусі її кохане слоненятко.

«Сину, там поселилося янголятко, яке невдовзі перетвориться у твого братика або сестричку» — відповіла матуся.

«Мамо, а чому воно там поселилося? Це ти його там поселила?» — знов запитало невгамовне слоненя.

«Добре, зараз спробую тобі все пояснити» — з ніжною посмішкою відповіла мама. «Поглянь на небо. Там пропливають пухнасті хмаринки. Саме на них, як на м’яких подушках, сидять янголятка. Вони спостерігають за нами, дивляться як ми живемо, що ми робимо, і навіть про що ми думаємо. Вони дуже мудрі і все-все знають. І коли вони бачать, що можуть нам допомогти і навчити нас чомусь дуже важливому, що треба саме нам, то непомітно оселяються у маминих животиках».

Слоненя задумалось, але відповідь на одне питання зразу змінилася на тисячу нових запитань.

Матуся зрозуміла всі ці запитання в очах свого синочка, і продовжила свою розповідь.

«Янголятка спостерігають за всіма родинами, і за людьми, і за слоненятами, і мавпочками, і навіть за родиною білих папуг. Ми не обираємо своїх янголят. Це вони обирають нас. Вони можуть помітити кого-завгодно, і не важливо, багатий ти чи бідний, веселий чи сумний, заклопотаний чи безтурботний. Вони завжди знайдуть себе в якійсь із родин. Лише для того, що навчити нас чомусь новому»

«Мамо, то виходить я теж колись був янголятком?»

«Так сину, і для мене ти ним і залишаєшся. Ти приніс в наше з татом життя веселу райдугу, разом з тобою ми вчимося радіти життю, радіти самим простим і зрозумілим речам, які до твого народження вже ніби й перестали помічати.»

«Мамо, а як же янгол у твоєму животику? Він теж чомусь хоче тебе навчити?»

«Сину мій любий, вже не тільки мене, а всіх нас. Він буде вчити і мене, і тата, і тебе теж. Коли він обирав нашу родину – то вже встиг познайомитися і з тобою. Можливо він буде твоїм братиком, і навчить тебе ще більшої впевненості і підставить міцне плече підтримки. Можливо янголятко стане сестричкою, і ти навчишся турботливості та вмінню її захищати. Чомусь новому і, зараз ще навіть нам з татом не зрозумілому, навчимося і ми.»

«Мамо» — продовжувало випитувати слоненятко, «виходить ти теж була янголом колись?»

«Ох сину, і коли ж це ти вже втомишся від безкінечних запитань? )))» —  засміялася матуся. «Напевно всі ми вчимо наших батьків терпінню та любові, як ти мене, а я своїх батьків ))). Твої дідусь і бабуся були дуже терплячі до мене і безмежно любили. І ці почуття я так само передаю тобі, а ти колись подаруєш океан любові і своїм діткам.»

«Дякую тобі, мамо» — маленьке слоненя обійняло і поцілувало матуся, солодко потягнулося у своєму ліжечку і закуталося у теплу ковдру.

Слоненяткова матуся побажала синочку добраніч.

А маленьке слоненя, хоч і заплющило оченята, все ще думало про те, ким же стане янгол у матусиному животику, братиком чи сестричкою для нього, і чому, такому цікавому і потрібному, янголятко буде вчити слоненятка, його татка і маму.

© Володимир Кравчук

https://www.instagram.com/vladimirkravchuk/

https://www.facebook.com/vladimir.kravchuk.9

Поделиться

Добавить комментарий